57. Виникнення Перської держави. Завойовницька політика Кіра та Камбіза
Уперше перси згадуються в ассірійських написах IX в. до н.е. в області Парсуа до півдня й південно-заходу від озера Урмии, звідки на рубежі IX—VIII вв. вони пересунулися на південь і до VII в. до н.е. зайняли споконвічну еламскую територію на південно-заході й півдні Ірану, що по їхньому ім'ю одержала назву Персія (від древнеиранского Парса).
Уже наприкінці VIII в. до н.е. перси становили племінний союз, очолюваний вождями зі знатного роду Ахеменидов, названого так по ім'ю засновника. Поступово перси стали розширювати свою територію, займаючи всі нові еламские області. Однак, коли в 639 р. до н.е. ассирийци завдали поразки Еламу, цар персів Кир I визнав владу Ассирії. Приблизно з 600 по 559 р. до н.е. у Персії царював Камбиз I, що перебував залежно від царів Мідії. Він був одружений на дочці мидийского пануючи, і, таким чином, їхній син Кир II був онуком Астиага, останнього мидийского пануючи
Про дитинство і юнацькі роки Кира II збереглося кілька суперечливих легенд, у яких історичні дані вигадливо переплітаються з казковими мотивами. Найпоширенішої була легенда, що втримується в праці Геродота, відповідно до якої Астиагу приснився сон, витлумачений придворними жерцями в такий спосіб. Незабаром у нього народиться онук, що стане царем замість нього. Цар вирішив погубити тільки що народженого онука, названого Киром. Це завдання він поклав на свого царедворця Гарпага, що у свою чергу передав малюка царському рабові — пастуху Митридату, наказавши кинути його в горах, де було повно диких звірів. Митридат приніс Кира у свою хатину в горах. Його дружина тільки що народила мертвого малюка. Пастух і його дружина вирішили виховати Кира як свого сина, а мертвого малюка залишили у відокремленому місці в горах, одягши його в розкішні одяги онука Астиага. Після цього Митридат доповів Гарпагу, що наказ пануючи виконаний. Коли Кирові здійснилося десять років, він один раз під час гри з малюками був вибраний ними царем. Але син одного знатного мидийца відмовився коритися Кирові, і останній покарав його. Батько покараного малюка поскаржився Астиагу, що його раб б'є синів царських сановників. Кир був доставлений до Астиагу, у якого виникли підозри, що це його онук, тому що він помітив у ньому риси фамільної подібності. Допитавши Митридата, Астиаг довідався правду й знову звернувся до своїх жерців з питанням, чи загрожує йому ще небезпека з боку онука. Ті відповіли, що сновидіння вже збулося, оскільки Кир був вибраний царем під час гри з малюками, і тому паную не треба більше побоюватися його. Тоді Астиаг заспокоївся й відіслав онука в Персію кродителям.
В 558 р. до н.е. Кир став царем перських землеробських племен. Він заснував місто Пасаргади, що стало першою столицею Персії. В 553 р. до н.е. Кир виступив проти мидийского панування
Результат війни зважився у двох битвах. У першій з них Астиаг не брав участь, а його полководець Гарпаг разом зі здебільшого війська перейшов на сторону Кира. Тоді Астиаг велів всім мидийцам, включаючи старих і юнаків, озброїтися й, не дивлячись на свої похилі роки, сам повів армію в бій. Але мидийци потерпіли поразка, а цар потрапила в полон. Війна окончилась в 550 р. до н.е. захопленням персами столиці Мідії Екбатан. Скоривши Мідію, вони запозичили мидийскую систему державного керування
Близько 549 р. до н.е. персами були захоплені Сузи, що була столиця еламского царства. Протягом наступних двох років були скорені також країни, що входили до складу колишньої Мидийской держави, а саме Парфія, Гиркания й, імовірно, Вірменія
Крез, правитель могутнього Лидийского царства в Малій Азії, був сильно стурбований стрімкими успіхами Кира й почав готуватися до війни з ним. Крезові були подвластни грецькі колонії в Малій Азії й більшій частині місцевого населення, а саме ім'я Крез стало загальним позначенням власника казкових багатств. Перш ніж приступитися до активних дій, лидийский цар вирішив заручитися сприятливими пророкуваннями богів і відправив своїх гінців у святилище Аполлона в Дельфах (Греція) і в інші храми. На питання, чи треба лидийцам почати війну з Киром, оракул Аполлона дав двозначну відповідь, що Крез розтрощить велике царство, якщо перейде ріку Галис (східну границю Лідії). Одержавши таке пророкування, Крез на чолі війська виступив проти персів. В 547 р. до н.е. у ріки Галис відбулася кровопролитна битва, але вона окончилась безрезультатно, і жодна йз сторін не ризикнула вступити в новий бій. Крез відступив у свою столицю Сарди й вирішив більш ґрунтовно підготуватися до війни. Однак Кир так стрімко рушив до Сардам, що жителі міста були захоплені врасплох.
Крез вивів своє військо, що складалося зі збройної списами кіннот, на рівнину перед Сардами. Кир удався до військової хитрості: поставив всіх верблюдів, що випливали в обозі, поперед війська, попередньо посадивши на них воїнів. Коні в лидийском війську, зачувши незнайомий захід верблюдів і побачивши їх, бігли. Однак лидийские вершники, що вважалися непереможними, не розгубилися, зіскочили з коней і стали боротися пішими. Відбулася жорстока битва, у якій сили були нерівні. Лидийцам довелося бігти в Сарди, облога яких тривала лише чотирнадцять днів. Узимку 547 р. перси захопили місто й взяли в полон Креза. Останній став скаржитися на те, що оракул Аполлона, незважаючи на щедрі дарунки, обдурив його, пророчивши перемогу й спонукати до війни. Довідавшись про ці докори, виверткі жерці храму Аполлона заявили, що пророкування оракула збулося, оскільки Лидийское царство впало, а Крезові, перш ніж почати війну, варто було б запитати, яке держава потерпить поразка
Незабаром перси скорили також і всі міста Малоазійського узбережжя, крім Милета, що добровільно признали їхня влада. Між 545 і 539 р. до н.е. Кир завоював восточноиранские (нині східні провінції Ірану й деякі райони Афганістану, Пакистану й Індії) і середньоазіатські області Дрангиану, Маргиану, Хорезм, Согдиану, Бактрию, Гедросию, Арахосию й Гандхару. Після цього він вирішив почати війну з Вавилонией, і у вересні 539 р. до н.е. вона скорилася влади Кира. Після цього всі західні країни до границь Єгипту добровільно підкорилися персам. Торговельні кола фінікійських міст, як і вавилонські й мало-азийские купці, були зацікавлені в державотворенні з безпечними дорогами, де вся посередницька торгівля була б зосереджена в них руках
Кир безсумнівно готувався захопити і Єгипет. Однак він вирішив попередньо убезпечити північно-східні границі Перської держави від набігів кочових племен массагетов у Середній Азії й в 530 р. до н.е. почав похід проти них. У вирішальній битві Кир зазнав поразки й вигин сам
Камбиз і завоювання Єгипту
У серпні 530 р. до н.е. син Кира Камбиз II став царем Перської держави й почав готуватися до нападу на Єгипет. В армії Камбиза крім персів були й військові контингенти всіх скорених ними народів. Перси мали у своєму розпорядженні сильний флот фінікійських і кіпрських міст. Перська армія була зосереджена в Палестині. Кочівники Синайської пустелі стали союзниками Камбиза й допомогли його війську пройти через безводну територію, щоб добратися до прикордонного єгипетського міста Пелусий.
Начальник єгипетського флоту Уджагорресент, очевидно, і не помишлял про опір чужоземцям і лише шукав зручного випадку, щоб перейти на їхню сторону. Фанес, командир грецьких найманців, що перебували на службі в єгипетського фараона Псамметиха III, змінив йому й, бежав до персів, доставив їм коштовні відомості про військові готування єгиптян
Єгипетська армія чекала перське військо в Пелусия. У гніві на свого колишнього командира Фанеса грецькі найманці закололи перед ладом його синів, що перебували в Єгипті, змішали їхня кров з вином і, випивши цю суміш, кинулися в бій. Це була єдина велика битва (весна 525 р. до н.е.). Обидві сторони понесли важкі втрати, але перемога дісталася персам. Залишки єгипетського війська й найманців безладно бігли в столицю країни Мемфіс, що незабаром був узятий персами, що вчинили там жорстоку розправу: 2000 жителів, включаючи сина Псамметиха III, були страчені. Але сам фараон був пощажен.
Незабаром весь Єгипет виявився в руках персів. лівійські племена, Що Жили на захід від Єгипту, а також греки Кіренаїки добровільно підкорилися Камбизу й надіслали дарунки
До кінця серпня 525 р. до н.е. Камбиз офіційно був проголошений фараоном Єгипту. Він заснував нову, XXVII династію. Як свідчать офіційні єгипетські джерела, перський цар додав захопленню Єгипту характер особистої унії, коронувався по єгипетських звичаях, користувався традиційною єгипетською системою датування царського правління, прийняв титул «цар Єгипту, цар країн» і традиційні титули фараонів — «нащадок (богів) Ра, Осириса» і ін. Камбиз продовжував політикові фараонів попередньої йому XXVI династії й прагнув залучити на свою сторону єгиптян. На рельєфах з Єгипту він зображений у єгипетському одязі. Відразу після захоплення Єгипту Камбиз наказав всім своїм воїнам припинити грабежі, покинути храмові території й відшкодував заподіяний святилищам збиток. Випливаючи політику Кира, Камбиз надав єгиптянам волю в релігійній і частнвй життя. Єгиптяни, як і представники інших народів, продовжували займати свої посади в державному апарату й передавали їх у спадщину. Так, жрець і полководець Уджагорресент не тільки зберіг при Камбизе всі державні посади (крім начальника флоту), які він займав колись, але й одержав нові. Він також став радником Камбиза, а пізніше й Дарія I у справах, касавшихся керування країною
Захопивши Єгипет, Камбиз почав готуватися до походу на південь, у Нубію. Якщо вірити розповіді Геродота, Камбиз відправився в цей похід без достатньої підготовки, без запасів продовольства, у його армії почалося людожерство, і він був змушений відступити. Похід персів у західний Лівійський оазис бога Аммона також не досяг своєї мети, а військо загинуло в піщаній бурі при переході через пустелю
Невдачі Камбиза спонукали єгиптян у його відсутність підняти повстання проти перського панування. Однак наприкінці 524 р. до н.е. він повернувся в Мемфіс і суворо розправився з повсталими. Призвідник повстання колишній фараон Псамметих був страчений, і в країні відновлена влада Камбиза.