39. Хеттська культура
Якщо в результаті злиття й схрещення хетських і індоєвропейських племен утворився хетський епос, то в процесі злиття культурних досягнень цих двох етнічних груп була створена хетська культура, що із самого початку характеризувалася достатком місцевих, хетських традицій. В утворенні хетської культури значну роль зіграли хурритский і лувийский культурні елементи. На неї вплинули також северосирийский і шумеро-аккадский культурні мири
Богазкейский архів зберіг нам багату хетську літературу, що містить тексти офіційного характеру (укази царів, аннали), а також міфи, легенди. Завдяки цьому архіву ми познайомилися з однієї з ранніх автобіографій у світовій літературі — «Автобіографією Хаттусили III». У новохетський період було переведено па хетська мова значне число добутків літератури пародов Близького Сходу («Епос про Гильгамеше», хурритские міфи). Найбільше значення мають хурритское епічне оповідання про царство на небесах, у якому розповідається про перехід влади від однієї династії богів до інший, і хурритская епічна поема про бога Кумарве — «Пісня про Улликумми». Ці добутки служать ланкою, що зв'язує древні літератури Близького Сходу з давньогрецькою міфологічною й поетичною традицією, зокрема з «Теогонією» Гесиода. Сюжет поеми про зміну чотирьох поколінь богів на небесах аналогічний розповіді Гесиода про перехід влади від Урана до Кроносу й від Кроноса до Зевсу. Сюжет «Пісні про Улликумми» дуже схожий на гесиодовский міф Отифоие.
Досить багата хетська міфологічна література, що включила в себе й міфи хетського походження. Один з них — міфологічна розповідь протохеттского новорічного ритуалу — «Міф про Иллуянке». Ритуал передавав битву між божественним героєм і його супротивником — драконом Иллуянкой, що відбувався у зв'язку з наближенням Нового року. Цю сутичку порівнюють із ритуальними боями, які влаштовувалися під час пізніших новорічних свят різних країн миру. До хетської традиції сходить міф про тимчасово зникаючому й знову, що воскреє божестві, — «Міф про Телепину». Одним з атрибутів культу цього божества було вічнозелене дерево
Пам'ятники хетського мистецтва обертають на себе увага різноманіттям і оригінальністю форм і типів (срібні й бронзові фігурки тварин, чаші й глечики із золота, золоті орнаменти, так звані штандарти, іноді із зображенням оленя). Унікальні кам'яні ідоли з Кюльтепе, зразки кераміки (посуд, ритони, вази). З періоду Новохетського царства в Центральній Малій Азії з'являється монументальний стиль у різних областях мистецтва (рельєфи на камені, зображення тварин — сфінкси, леви), а також в архітектурі. Високого рівня досягла в Хатти обробка каменю, прекрасним прикладом якої є висічена в скелі скульптурна галерея в Язиликая. Збереглися оригінальні зразки хетської гліптики: на царських печатках поміщені написи, виконані «хетської» (насправді лувийской) иероглификою й хетським клинописом
Хетська релігія відігравала колосальну роль в ідеологічному й господарському житті суспільства. Як уважали самі хети, існувала «тисяча богів Хатти», що включали божества хетського, індоєвропейського (неситского, лувийского, палайского), хурритского, ассиро-вавилонського, арійського й іншого походження. Головним божеством був бог грози, іменований «царем неба, паном країни Хатти», дружиною якого вважалася богиня Сонця з м. Арипни — «пані країни Хатти, піднебіння й землі, пані царів і цариць Хатти».
Традиції хетської культури не зникли й після падіння Хетської держави